Михайло Юрійович Лермонтов дуже поважав ОлександраСергійовича Пушкіна і любив його творчість. Він був одним з тих, хто розглянув у Пушкіна великий талант, а в його віршах значимість, силу і неповторний стиль. Для Лермонтова він був справжнім кумиром і прикладом для наслідування, тому смерть Олександра Сергійовича справила на нього дуже сильне враження. На наступний же день після сумних подій, сталися 29 січня 1837 року Михайло Юрійович написав вірш, який присвятив своєму великому сучаснику - «Смерть поета». Аналіз роботи показує, що в ньому автор хоч і розповідає про трагедію Пушкіна, але має на увазі долю всіх поетів.
У вірші використовується слово «вбивця», а недуелянт або суперник. Це пояснюється тим, що Лермонтов має на увазі не самого Дантеса, а суспільство, що підштовхнули Пушкіна до такого вчинку, розпалює ворожнечу між суперниками, повільно вбиває поета постійними приниженнями і образами. Про все це і розповідає автор у вірші «Смерть поета».
Аналіз роботи показує, з якою ненавистю ізлобою автор ставиться до всіх князям, графам і царям. У той час до поетів ставилися, як до придворним блазням, і Пушкін не був винятком. Світське суспільство не упускало жодного випадку, щоб вколоти і принизити поета, це було своєрідною забавою. У 34 роки Олександру Сергійовичу було присвоєно звання камер-юнкера, якого удостоюються 16-річні юнаки. Такого приниження не було сил терпіти і все це отруювало серце великого генія.
У другій частині твору поет звертається дозолотої молоді, яка і погубила Пушкіна. Він упевнений, що вони будуть покарані, якщо не на землі, то на небі. Лермонтов впевнений, що геній помер не від кулі, а від байдужості і зневаги суспільства. При написанні вірша Михайло Юрійович навіть не підозрював, що сам загине на дуелі за все через кілька років.