Протягом багатьох століть людина намагається знайтивідповіді питання: чому люди такі схожі у багатьох сферах життя, але водночас так відрізняються; від чого залежить формування конкретної особи; що закладено в людині генетично, а що виникає під впливом довкілля і спілкування.
Багато вчених у процесі своєї діяльностівисували гіпотези про формування людини з її неповторним внутрішнім світом. У питанні про те, що успадковується, а що купується в процесі життя, висували свої ідеї Чезаре Ломброзо, Бенедикт Огюстен Морель, Зігмунд Фрейд, Абрахам Маслоу, Бехтерєв Володимир Михайлович та багато інших фахівців. Звичайно, кожен з них доводив свої гіпотези, спираючись на професійну практику, спостереження, експерименти.
Лев Гумільов відомий висуванням гіпотези про структуру та механізми розвитку етногенезу та пасіонарності як важливої його складової. У чому ж відмінність цієї гіпотези від сучасних наукових теорій?
Підґрунтя виникнення нової думки про природу етногенезу
Будучи дитиною двох поетів, яку виростилабабуся і відкинуло суспільство як сина «зрадника Батьківщини», Лев Гумільов не міг залишити без уваги питання, чому все відбувається так, а не інакше в його оточенні і чи можливі інші варіанти розвитку сценарію життя. Свою гіпотезу мислитель вибудовував на аналізі історичних та географічних факторів виникнення та розвитку етносів.
Відповідно до теорії Гумільова, формування таНаступну цілісність етносу забезпечують геохімічні енергії біосфери. Кожен народ виробляє свої правила взаємодії з навколишнім світом. Основним чинником виникнення різних народностей вважається пристосування до рельєфу та характеру місцевості. З легкої руки Гумільова пасіонарність відповідає за долі конкретної людини та цілого етносу. Яке смислове навантаження несе цей термін?
Що таке пасіонарність
Походження слова латинське (passio –терпіння, а й пристрасть, афект). В ареалі європейських мов однокорінні слова мають певні нюанси. В Іспанії pasion трактується так само, як і латинською. В Італії passione – це пристрасне кохання. У Франції та Румунії passione – опис чуттєвих уподобань. В Англії passion – позначення спалаху гніву. У Польщі термін означає лють. У Голландії, Німеччині, Швеції, Данії passion – це захоплення.
Російський еквівалент латинського слова – старовиннеслово пристрасть. Багато років тому воно мало інше значення, ніж сьогодні (за В. І. Далем) - це і маєта, мука, душевний порив до чогось, моральна спрага, несвідоме потяг і нерозумне бажання. Відповідно до староросійських понять пасіонарність нації представлялася в особі страстників або страстотерпців.
Однак багато старовинних слів російської мови абовийшли з ужитку, або втратили колишнє смислове навантаження, і сьогодні «пристрасть – це сильне кохання, сильне чуттєве потяг (за І. З. Ожегову). В наявності спрощення значення слова. Тому Гумільов говорить не про пристрасність, а про пасіонарність.
Що таке пасіонарність?Визначення визначає загальне твердження В.І. Вернадського про неоднорідність поширення біохімічної енергії у тривалий історичний період. Результати нерівномірності розподілу енергій виливаються в пасіонарність (за Гумільовим). А моменти найвищого виділення біохімічної енергії у простір позначаються як пасіонарні поштовхи.
Стверджується, що пасіонарність викликаєтьсямікромутацією генетично, проте цей факт практично недоказальний. І справа навіть не в тому, що не проводилися відповідні дослідження, а в тому, що відхилення генного набору (у вигляді мутації) навіть на десяті частки відсотка від норми спричиняє тяжку патологію, а на 1-2 % – зміна виду (можна стати дельфіном) або крокодилом).
Твердження Гумільова про пасіонарність якспадковій ознакі правдиві остільки, оскільки успадковуються типи темпераменту, властивості нервової системи. Але подібними дослідженнями займається психогенетика, де достатньо термінів для опису подібних явищ. За допомогою методів дослідження вченими доведено, що горезвісне бажання «вчитися і пізнавати нове та незвідане» закодовано у певній групі генів і передається у спадок. Цей факт підтверджений лабораторними дослідженнями, багаторічними спостереженнями та експериментами.
Множинність визначень терміну
За Гумільовим, пасіонарність – це«характерологічна домінанта, непереборне внутрішнє прагнення (усвідомлене чи найчастіше неусвідомлене) до діяльності, спрямованої здійснення будь-якої мети (часто ілюзорної)» (книга «Географія етносу в історичний період»). Існують та інші визначення. Деякі психологи стверджують, що автор створив нову психодинамічну теорію особистості, однак у «класичній» типології характерів описані всі особливості, що приписуються Гумільовим пасіонаріям, лише в іншій класифікації.
Особливість наукового знання, на відмінугіпотетичних припущень, - у цьому, що його доведено, спостерігаємо, повторюване у подібних умовах, з його допомогою можна скласти точний сценарій майбутніх подій. Теорія пасіонарності та етногенезу – це спроба поглянути на історію народів з іншої точки спостереження (минаючи економічні та політичні закономірності). Оскільки відомо, що в людині лише 50 % успадкованих характеристик, а ті, що залишилися, припадають на вплив соціуму та навколишнього середовища, Лев Гумільов описував можливий вплив останньої (вплив ландшафтів та їх енергетичної насиченості).
Опубліковано теорію Гумільова про пасіонарність укнизі «Етногенез та біосфера Землі». Це нестандартний підхід до вивчення історії та географії етносів та закономірностей їх розвитку. Однак у ній неважко помітити так зване неоєвразійство. Євразійство було національним постулатом у 1920 – 30-ті роки. Теорія Гумільова про пасіонарність ґрунтується на ідеях таких відомих євразійців, як Трубецької, Красавін, Савицький, Вернадський. Лев Миколайович є продовжувачем багатьох ідей цієї культурологічної концепції. Простежується це у описі нечисленних етносів (закритих і самобутніх), їх релігійних і типологічних особливостях, і навіть ролі особистостей з особливою психікою в історично напружених моментах розвитку етносу.
Погляди Гумільова на взаємодію цивілізації та етносу
Лев Миколайович був одним із тих, кому теоріяпрогресу була неприємна. Саме в цивілізації він бачив ознаки руйнування етнічних систем, що, на думку Гумільова, призводить до деградації земель та погіршення екологічного стану довкілля. Основним згубним чинником у разі є «протиприродна міграція» і виникнення міст («штучні ландшафти»). Можна стверджувати, що цю ідею запозичено і продовжено деякими послідовниками Льва Миколайовича з концепції Вернера Зомбарта.
Роль пасіонаріїв у розвитку етносів
Оскільки на виникнення пасіонарності середнаселення Землі впливає «якась космічна сила», те й питома частка отримання цієї ознаки буде різною. Для опису цієї особливості Гумільовим було розроблено рівні пасіонарності. Загалом у класифікації 9 рівнів, що розташувалися за шкалою координат у межах значень від -2 до 6. Умовно всі рівні поділяються на три групи (класична модель поділу):
- Пасіонарії вищі за норму.
- Пасіонарність у нормі.
- Пасіонарії нижче за норму.
Як розташувалися рівні пасіонарності за Гумільовим (коротко) у перерахованих групах:
- У групі «нижче за норму» розташовані представникилюдства, що відносяться, на думку Гумільова, до рейтингу -2 та -1 (субпасіонарії). Це люди, які не виявляють будь-якої діяльнісної активності, спрямованої на зміни, і ті, хто може пристосуватися до ландшафту (відповідно).
- Цікаво, що «норма пасіонарності» розташованана позначці 0 (обивател). Представники цієї групи вважаються найчисельнішими та описуються як «тихі» люди, повністю пристосовані до навколишнього ландшафту. Примітно, що Лев Миколайович не турбує себе в цьому випадку наведенням прикладів подібних особистостей з історії.
- Група «вище норми» різноманітніша:
- Рівень 1 характеризується прагненням досягнення цілей без ризику життя.
- Рівень 2 (під назвою «пошук успіху з ризиком для життя») відрізняється неабиякою часткою авантюризму і характеризується як «джентльмен успіху».
- Рівень 3 (називається «фаза надлому») описується прагненням до «вічних» ідеалів: краси та знань. До цієї групи Гумільов відносить людей творчих професій, науковців.
- Рівень 4 (позначається як «рівень перегріву, акматичної фази, перехідний») окреслюється здатність прагнути до «ідеальної» мети та досягнення превалювання у суспільстві.
- Рівень 5 відрізняється здатністю до досягнення мети за будь-яку ціну, крім власного життя.
- Рівень 6 (називається "жертовним" або "вищим рівнем") відзначений здатністю людини йти на самопожертву.
Досить суперечливе твердження Гумільова про незалежність його концепції від вчення про темперамент. Цей факт добре помітний щодо вище викладеної класифікації.
Співіснування етносів
У питанні взаємодії етнічних груп,згідно з теорією пасіонарності, ключове значення мають розміри взаємодіючих етносів та компліментарність (емоційне відношення етносів один до одного). Виражаються такі відносини у різних способах взаємодії:
- Симбіоз – має на увазі відносини етносів, які займають свій ландшафт, але взаємодіють із різних причин. Така форма вважається оптимальною для добробуту кожного етносу.
- Ксенія – (дуже рідкісна форма взаємодії)має на увазі присутність на території ландшафту численного етносу нечисленних представників іншого етносу, що існують ізольовано та не порушують систему, в якій присутні.
- Хімера – виникає у разі змішування представників двох суперетносів біля одного ландшафту. Негативна компліментарність у разі призводить до конфліктів і розпаду етносів.
Стереотипи поведінки в теорії Гумільова
Важливою складовою етносу як єдиного організмувизначається стереотип поведінки представників групи. По Л. Н. Гумільову, ця характеристика є структурно упорядкованими поведінковими навичками, характерними для певного етносу. Висловлюється думка, що цей фактор належить до категорії успадкованих (біологічно). Структурно виділяються чотири типи відносин:
- відносини між групою та особистістю;
- МіжособистіснІ стосунки;
- відносини внутрішньоетнічних груп;
- відносини етносу та внутрішньоетнічних груп.
У стереотипи поведінки Гумільов також включає правила відношення етнічної групи до інородців.
Класифікація етапів розвитку етносів
Згідно теорії Льва Миколайовича, стереотипиповедінки зазнають змін протягом усього життя етносу до його «старіння» (стан гомеостазу). Виділяються дев'ять етапів (або фаз розвитку) етногенезу:
- Поштовх чи дрейф – етап зародження пасіонарності в етносі, появи представників із яскравою характеристикою.
- Інкубаційний період – етап накопичення енергії пасіонарності з її проявами, які у історії.
- Підйом – етап кипучого наростання пасіонарності з усіма наслідками (наприклад, захоплення нових територій).
- Акматична фаза – етап найвищого розквіту пасіонарності переважають у всіх сферах життя етносу.
- Надлом – етап «пересичення» та різкого зменшення пасіонарності.
- Інерційна фаза – етап процвітання етносу без прояву пасіонарності.
- Обскурація - етап розвитку етносу, що характеризується деградацією.
- Гомеостаз – етап існування етносу відповідно до навколишнього ландшафту.
- Агонія – етап розпаду етносу.
Класифікація етносфери
На підставі цієї піраміди розташовані конвікції та консорції. Далі, за зростаючою, – субетноси, етноси та суперетноси.
Зародження та розвиток етносу, на думку Гумільова,починається з консорцій та конвікцій. Перше – група осіб із загальним історичним минулим, а друге – група з однохарактерними побутовими та сімейними укладами. Взаємодія цих груп підтримує єдність етносу.
Критика теорії Л. Н. Гумільова
Найвагомішим аргументом на користь псевдонауковостітеорії Гумільова є опис та пояснення явищ з позиції «патріотизму» (наукове знання вільне від «емоційних» теорій, що не спираються на міцну фактологічну базу). Ця обставина, як помічено критиками, заважає історику бачити суть історичних явищ, що відбувалися. За твердженням самого Гумільова, «емоції в науці – породжують помилки», проте всі роботи автора наповнені протиріччями (відбувається завдяки відмови від деяких методів дослідження на користь «патріотизму»).
Справедливо заперечується і постулат про«відсутності категорії провини та відповідальності» у разі розвитку етногенезу. Критики вбачають у ньому виправдання будь-якого виду агресії під прикриттям «жорнів історії» (настійної необхідності). Ілюстрацією може бути використання концепції Гумільова радикальними російськими націоналістами з метою виправдання своїх дій.
Євразійська концепція мала на меті виправдатиросійську революцію (і всі пов'язані з нею наслідки) без відволікання на етичні оцінки. Центральною ідеєю була цілісність Росії. А методи та прийоми взаємодії з етносами в неоєвразійстві (теорії Гумільова) списувалися на превалюючу пасіонарність російського народу.
У концепції є прихильники та противники, але однезалишилося незмінним – робота так і не стала науковою працею (саме тому дисертацію Гумільова не було затверджено ВАКом, оскільки критерії оцінювання науковості та псевдонауковості у комісії одні для всіх). На жаль, протиріччя, якими наповнені книги Гумільова, ніким не усунуті, а займатися "огранюванням" даного "алмазу" охочих не виявилося.
Однак цей факт не применшує значущість виконаної роботи, оформленої в концепцію Пасіонарної теорії етногенезу Лева Миколайовича Гумільова.
