Проблема пізнання в історії філософії маєвелике значення. Найбільший внесок в її вивчення внесли такі мислителі, як Юнг і Кант. З пізнанням так чи інакше пов'язана будь-яка діяльність людини. Саме здатність до нього зробила нас такими, якими ми є зараз.
Проблеми пізнання в філософії
Варто почати з того, що під пізнанням розумієтьсяцілеспрямоване активне відображення навколишньої дійсності в свідомості людини. В ході даного процесу виявляються невідомі раніше грані буття, дослідженню піддається не тільки зовнішня, але і внутрішня сторона речей. Проблема пізнання в філософії важлива також і з тієї причини, що людина може бути не тільки суб'єктом, але і його об'єктом. Тобто часто люди вивчають самих себе.
В процесі пізнання стають відоміпевні істини. Ці істини можуть бути доступні не тільки суб'єкту пізнання, а й комусь іншому, включаючи наступні покоління. Передача відбувається переважно за допомогою різного роду матеріальних носіїв. Наприклад, за допомогою книг.
Проблема пізнання у філософії грунтується натому, що людина може пізнавати світ не тільки безпосередньо, а й опосередковано, вивчаючи будь-чиї праці, роботи і так далі. Навчання наступних поколінь - важливе завдання всього суспільства.
Проблема пізнання у філософії розглядається зрізних точок зору. Йдеться про агностицизм і гностицизмі. Гностики на пізнання, а також на його майбутнє дивляться досить-таки оптимістично. Вони вважають, що людський розум рано чи пізно буде готовий до того, щоб пізнати всі істини цього світу, який сам по собі є пізнаваним. Кордонів розуму не існує.
Проблема пізнання в філософії може бутирозглянута і з іншої точки зору. Мова про агностицизм. Агностиками в більшості своїй бувають ідеалістами. Їх роздуми грунтуються на вірі в те, що або світ дуже складний і мінливий, щоб його можна було пізнати, або на те, що людський розум слабкий і обмежений. Ця обмеженість призводить до того, що багато істини ніколи не будуть відкриті. Немає сенсу прагнути пізнати все навколо, так як це просто-напросто неможливо.
Сама по собі наука про пізнання називається гносеологією. Здебільшого вона базується саме на позиціях гностицизму. Принципи у неї такі:
- історизму. Всі явища і предмети розглядаються в контексті їх становлення. А також безпосереднього виникнення;
- активності творчого відображення;
- конкретності істини. Суть в тому, що істину можна шукати тільки в конкретних умовах;
- практики. Практика - це та діяльність, яка допомагає міняти людині і світ, і самого себе;
- діалектики. Йдеться про використання її категорій, законів і так далі.
Як вже говорилося, в пізнанні суб'єктом єлюдина, тобто істота, яка наділена достатнім розумом, здатне освоювати і користуватися арсеналом засобів, підготовленим попередніми поколіннями. Суб'єктом пізнання можна назвати і саме суспільство в цілому. Варто відзначити, що повноцінної пізнавальна діяльність людини може бути лише в рамках суспільства.
Як об'єкт пізнання виступає навколишнійсвіт, а точніше та його частина, на яку спрямований інтерес пізнає. Істиною називається ідентичне і адекватне відображення об'єкта пізнання. У тому випадку, якщо відображення буде неадекватним, пізнає одержить не істину, а оману.
Саме пізнання може бути чуттєвим абораціональним. Чуттєве пізнання грунтується безпосередньо на органах чуття (зір дотик і так далі), а раціональне - на мисленні. Іноді виділяють також пізнання інтуїтивне. Про нього говорять тоді, коли вдається осягнути істину на несвідомому рівні.
